Зовсім не вмію розмовляти українською, за що мені буває дуже соромно. На щастя, писати набагато легше, особливо якщо це вечір, ідеш пустісінькою вулицею, душа співає та виникає бажання зіграти на уявній гітарі. На радість оточуючим, гітари в мене немає, грати не вмію, а на уявній можна скільки завгодно, - ось і іду, щось таке виробляючи правою рукою, згинаючи праву колінку та відтопирив мізинчика на нозі, нехай ніхто і не побачить.
Заходиш у домівку, і геть до клавіатури, бо надворі сніг ішов поряд з тобою, тому на телефоні трохи волого б було щось писати, та і взагалі холодно.

Три роки роботи з бізнесом даються взнаки: мій словарний обсяг був скоротився до 150 слів (третина з них відверто непристойні), зате їх можна вимовляти у будь якій послідовності, і вийде осмислене речення. Якщо додати трохи впевненості в голос, то клієнт навіть не поклавши слухавку біжить робити... Щось. Ой.

Ті часи відійшли в минуле десь рік тому, але на краще не повернуло: половина з того, що я пишу, - слово "погоджено", інша половина - "Зробіть, будь ласка, вибірку."

Хоча тут днями виявилось, якщо мені посеред ночі ламають єдиний замок у вхідних дверях, то я знаходжу багато слів, про наявність яких у своєму арсеналі навіть не здогадувалась.

Для рівноваги, щоб не було так соромно за жахливу вимову, інколи пальці видумують нові слова, геть чудні, а інколи перечитуєш і не розумієш - це хто шепелявить з нас, голова чи вимова, чи пальці з глузду з'їхали?

До речі, цікаво, хурма о першій ночі - це сніданок, чи вечеря? Запишемо у сніданок.

І так, Вішні в ночі... Вірші! Ось бачте?! Вірші вночі дужедужедуже кльові-кольорові, і Тата, і всі інші, і навіть я на секунду почала згадувати улюблений вірш Дани Сідерос, але її вже почали читати, і ще були дуже круті хлопці Ахіллес і Черепаха, і тут я вже не можу писати послідовно і біжу до холодильника за хурмою.

Всім на добраніч.